Синдром самозванця: “мені просто пощастило” й інша маячня, що блокує наш розвиток

admin
Поділитись

Пощастило, це було легко, нічого особливого. Як часто ви говорите ці слова на роботі? Чому ви соромитеся своїх досягнень, а не святкуєте їх? Про синдром самозванця, нині поширену проблему, спілкувалася Таня Пилипчук з Уляною Ходорівською.

Уляна Ходорівська — кар’єрна консультантка. Понад 8 років працює з темами професійного розвитку й вигорання, зміни діяльності й становлення професійної самооцінки. Керувала Дослідницьким та Консалтинговим центрами Міжнародного кадрового порталу HeadHunter Україна. Є авторкою майстер-класу “Синдром самозванця” на платформі “Пошуршимо?”.

Дивіться або читайте інтерв`ю

Уляно, що таке цей синдром самозванця?

Почнемо з найпростішого: якщо є підозра, що у вас синдром самозванця — то він у вас є. Якщо ви сумніваєтеся — швидше усього немає, але від цього не легше.

Синдром самозванця — стан, коли вам важко прийняти свої професійні досягнення, навіть якщо вам про це говорять інші. Може виникати не завжди, лиш іноді. Цю похвалу ви не заслужили, вам просто пощастило, нічого особливого не робили й не вмієте, а те що зараз інші люди вас хвалять — це наслідок везіння чи доброго ставлення.

Цей синдром — не прокляття згори, а особливість нашої психіки, яка базується на низькій самооцінці. Він не є вироком, може сильнішати й слабшати у певних ситуаціях, особливо коли робимо щось нове. Проявлятися може у будь-якій сфері: в материнстві, особистих стосунках, хобі.

Звідки береться у нас синдром самозванця? Адже ми живемо в епоху, коли нам кажуть “Цінуй себе”, “Святкуй свої перемоги”.

Оуу! Синдром самозванця базується на самооцінці, а самооцінка формується у дитинстві. А воно було у нас радянське, а в кого пострадянське. Словом, людина змалечку дізнається яка вона і звикає до себе так ставитися. Її ставлення базується на основі того, що їй повідомило про неї найближче оточення. Коли дорослі кажуть “ти дурний” – ми віримо. Потім на ще нашаровується дитсадок й школа.

Далі у 18-20 років людина виходить на ринок праці, вступає у соціум в новій ролі. Якщо ми починаємо працювати в новій сфері, то наша експертність зростає, але, ясна річ, ми допускаємо помилки й впевненість у прийнятих рішеннях падає. І так усі молоді спеціалісти опиняються у ямі впевненості в собі й своїх рішеннях. Коли наближаємось до статусу експерта — впевненість підвищується, але ніколи не доходить до початкового рівня, як у той момент коли ми тільки зайшли в цю сферу.

Якщо у вас нічого не виходить — значить ви щось робите.

В чому різниця між людиною з чітко вираженим й зі слабо вираженим синдромом самозванця ?

З цим синдромом легше справляються людини, у яких базово хороше ставлення до себе, тих кого стабільна самооцінка. Це людина, яка впевнена, що може помилятися, та вона все одно хороша сама для себе. Чинить помилки, але виправляє їх, отримує досвід, але робить висновоки. Ті люди, яким не так пощастило у процесі виховання, котрі стикалися з критикою, до яких були завищені вимоги — потрапляють у яму впевненості в собі. Така людина не може вибачити собі помилок й визнати свої досягнення. Одразу скажу, що самооцінку можна стабілізувати, адже тепер ми дорослі.

Чи треба усувати синдром самозванця?

Якщо вам так ОК — то не треба. Якщо турбує — працюйте. Буває, що синдром самозванця виконує корисні функції. Наприклад, він стимулює людину активніше готуватися, бува, захищає від неприємних ситуацій, змушує бути більш обережним. Із синдромом самозванця не треба боротися — з ним треба домовитися!

Як працює синдром самозванця?

Я не лише не визнаю своїх досягнень, а й з труднощами погоджуюсь на нові проєкти, що передбачають розвиток, бо не відчуваю що можу. Синдром самозванця закриває можливості для зміни професії. Витрачається купа нервів на хвилювання “та хто я така?”, відчуваєш страх, що викриють. Люди із синдромом самозванця дуже бояться критики, ми звісно всі її боїмося, але у цьому випадку то страх, що паралізує. Якщо повернутися всередину, роздивитися що я насправді вмію, чому я у цьому сумніваюся, які підтвердження зовні, з котрими важко посперечатися, якщо я працюю над формування власної точки зору про себе, то синдром самозванця відступає.

Базова робота із синдромом самозванця — це знайомство із собою. Не тримайтеся за сумніви, які дали батьки, вчителі, а дійсно дослідіть себе.

Робота із синдромом самозванця починається з таких кроків. Рекомендації Уляни Ходорівської

1. Поставити питання “Навіщо це мені?”.

2. Заборонити критикувати себе. Провести такий експеримент тривалістю хоча б 2 тижні.

3. Поставити питання “Що мені у собі подобається?”. “Чому я в собі радію”. Можете почати з себе як людина або професіонала. Знайти 3-4 пункти.

4. Шукати свої внутрішні опори, на що можна спертися.

5. Провести аудит того, що говорили про вас у дитинстві. Випишіть слова тата, мами, баби, діда чи інших й перевірте кожне судження: це справді так чи ні, є докази цьому? Поставте під сумнів те що про вас кажуть інші.

Займіться дослідженням себе, тоді вами важче маніпулювати. А також : якщо ви знаєте себе — ви знаєте, що у собі розвивати й базуєте цей розвиток на своїх сильних сторонах.

Якщо вам актуальна ця тема – запрошуємо на майстер-клас “Синдром самозванця”.Інформаційний партнер МК – кар`єрний портал Нappy Monday

Напиши, якщо тобі відгукнулося

Поділитись

Читайте також

.
Проходь наші майстер-класи!
детальніше
Долучайся до нашої спільноти!
детальніше
Купуй в нашому онлайн-магазині!
детальніше