10
April 21, 2020
Історія нашої smm-ниці й редакторки, частинки команди «Пошуршимо?» Насті
Щоразу у моєму професійному житті повторювалася одна історія, наче Всевишній захотів послухати добротний вініл, а платівку «заїло». Безкінечно крутився уривок: «Я отримую роботу/проєкт/посаду, яку хотіла. Працюю, працюю, дедалі більше працюю і КЛАЦ. Та я вже не виношу цю справу. Нові пропозиції, надбавка до зарплати? Нічого не хочу. Бос? Дістав, постійно щось від мене треба. Знову сповіщення з робочого чату? Зараз або вибухну, або розплачусь. Треба терміново щось виконати? Дайте вмерти».
Фізична й ментальна втома накриває з головою. Так настає емоційне вигорання. З ініціативної, продуктивної спеціалістки ти стаєш пасивною й вічно роздратованою. Як проявляється наслідки вигорання залежить від типу особистості: будеш зриватися на інших чи тихенько рюмсати від безсилля.
Я з другої когорти, прямо висловити невдоволення — боюся, попросити відпочинку – соромлюся, переглянути умови співпраці – знову ніяково. Тому тривалий час діяла за стратегією втечі: нічого не кажи босу й колегам, вишукуй привід звільнитися. Мій вогник професійного ентузіазму горить до року часу, а далі лишається випалене поле. Циклічність процесу, усвідомлення свого стану я виявила з третього разу. Це сталося десь через місяць роботи у новому проєкті. Я вловила це уже добре знайоме роздратування і вирішила «Ну, годі. Настя, ти не можеш усе псувати щоразу. Роби щось».
Подальші висновки та поради – результат самоаналізу, виписування сторінок негативу й вивчення зовнішніх джерел по цій темі.
Сподіваюсь, що хтось із вас, може впізнати себе. А значить – отримає живий приклад і знання як викарабкатися.
Шкода репутації
Мозок, наче паралізований. У такому стані неможливо якісно виконувати роботу. Дедалі, частіше трапляються помилки, концентруватися на завданні важко, час на виконання стає у 2-3 рази довшим, ніж у період до цього. Після такого «результату» овацій від колег не отримаєш, а бос не випише премію.
Удар по самооцінці
Ти бачиш як реалізувати завдання не вдається, ловиш себе на «тупих» помилках і почуваєшся відповідно. А поряд по-любому є мегапродуктивний колега, з яким не уникнути порівняння. І рахунок зводиться не на твою користь.
Деструктивна розрядка
Через тотальне спустошення й виснаження не лишається ні сил, ні бажання на корисний відпочинок. Асани з йоги тіло не хоче виконувати, а мозок – розпізнавати сенси книжок. Зате частенько загострюється потяг до шкідливих звичок: алкоголь, паління, безліміт на серіали. Саме ці речі апелюють до нашого несвідомого, короткостроково задовільняють базові потреби, а тому з їхнього гачка зіскочити важко.
Особисті кордони
Роздратування – один із сигналів порушення кордонів. Коли ти злишся на робочі дзвінки о 8 вечора, але відповідаєш. Не маєш сил на нові проєкти, але піддаєшся вмовлянням. Починаєш ненавидіти боса, колег, клієнтів. Але вони невинні у тому, що ти не вмієш сказати «НІ».
Залежність від думки інших
Гостро переживаєш критику або ж надто піднесено реагуєш на похвалу? Ти в небезпечній зоні. Щоб довести власну правоту чи далі виправдовувати очікування інших, починаєш з азартом працювати усе більше й більше. Бос у захваті від тебе, треба перевершити наявний результат.
А це вже втрата контролю над ситуацією і пряма доріжка до вигорання.
Трудоголізм
Робота на першому місці, а решта по залишковому принципу. Хіба обід важливіший за нараду, додатковий дзвінок? Чаювання з подругою в досягнення не запишеш. Виспатися? На тому світі виспимося. Знайомо? Твоє колесо балансу життя зламалося, а так далеко не заїдеш, навіть на роботі.
Авторка статті Махнюк Анастасія
ВІДКРИТО ВЕСНЯНИЙ НАБІР У СПІЛЬНОТУ “ПОШУРШИМО?”.
Закриття реєстрації – 8 травня. Приєднуйтесь до нас!
Читайте також
Наші безкоштовні програми