Наші дари недосконалості. Огляд книги і подкаст

admin
Поділитись

Привіт, друзі! Сьогодні хочу поділитися з вами оглядом книги Брене Браун “Дари недосконалості”  (паперова>>>), що є книгою місяця в СПІЛЬНОТІ НАТХНЕННЯ. 

Я обирала цю книгу досить ризиковано, адже в мережі є повно коментарів, що це книга ні про що, що автор переливає з пустого в порожнє і загалом, що вона не заслуговує на прочитання. Проте у мене склалася інша думка: ця книга є дуже цілющою і важливою для тих, кому такі теми як перфекціонізм, негативні думки, тривожність та емпатія є актуальними. Ця книга для тих, хто аналізує себе і вже ідентифікує в собі прояви цих факторів та хоче щось з цим робити. 

Я так само погоджуюся, що для людей, хто вже вирішив ці питання, або навіть не зіткнувся в своєму житті (може комусь так пощастило:) ця книга не буде цікавою. 

ЦІКАВІШЕ СЛУХАТИ? ЛОВИ НАШ ПОДКАСТ

Осмислення власного досвіду і вміння полюбити себе під час цього процесу — це найхоробріший учинок, який ми колись зробимо.

Переломний період — пора, коли відчуваєш нездоланне бажання жити омріяним життям, а не так, як «годиться». Переломний період — це пора, коли Всесвіт кидає тобі виклик: або продовжувати жити, як від тебе очікують, або прийняти себе таким, який ти є.

Тепер я бачу, що сприйняття свого життя і любов до себе — найсміливіший учинок, на який ми наважуємося. Тепер я бачу, що прагнення до щиросердного життя аж ніяк не нагадує спроби дістатися певного пункту призначення. Це наче намагання дістати зірку на небі. Насправді ми ніколи не наблизимося до неї впритул, але знатимемо напевне, що рухаємося у правильному напрямі.

Тепер я бачу, що прагнення до щиросердного життя аж ніяк не нагадує спроби дістатися певного пункту призначення. Це наче намагання дістати зірку на небі. Насправді ми ніколи не наблизимося до неї впритул, але знатимемо напевне, що рухаємося у правильному напрямі.

«Визнання свого досвіду може бути непростим, але незрівнянно легшим, аніж провести все життя, втікаючи від минулого. Прийняти власні вразливі місця — це ризиковано, але це не так небезпечно, як відмовитися від кохання, душевної близькості і радості — досвіду, який робить нас найуразливішими. Лише тоді, коли ми достатньо відважні, аби досліджувати темряву, ми виявимо нездоланну силу світла».

Сором не любить, коли ви розповідаєте іншим, що сталося. Він ненавидить, коли його обгортають словами, він не виживає, коли ним діляться. Сором обожнює таємність. Найнебезпечніша поведінка після ганебного досвіду — приховати або поховати на дні душі свою історію. Коли ми приховуємо те, що трапилося, сором метастазує.

Співчуття — це не взаємини між цілителем і зраненим. Це стосунки рівних. Лише пізнавши власний морок, ми здатні зрозуміти морок інших. Співчуття стає справжнім, коли ми визнаємо нашу спільну людську сутність»

Установлення кордонів і відповідальність людей за вчинки — це більша праця, ніж докори і звинувачення. Але це значно ефективніший метод. Звинувачення і докори без відповідальності отруюють стосунки пар, родин, організацій або громад.

Яка різниця між соромом і відчуттям провини? Більшість дослідників сорому і лікарів-практиків згодні з тим, що різниця між соромом і відчуттям провини вельми подібна до різниці між твердженнями «Я поганий» і «Я вчинив погано».

  • Відчуття провини = Я зробив щось погане.
  • Сором = Я поганий.

Сором стосується нашої особистості, а провина — вчинків. Ми відчуваємо провину, коли зробили щось всупереч собі або нашим уявленням про те, якими ми хочемо бути. Це бентежне почуття, але воно водночас допомагає нам. Коли ми вибачаємося за свій вчинок, компенсовуємо заподіяну іншим шкоду або змінюємо поведінку, через яку нам ніяково, провина нерідко стає мотивацією. Провина — це таке ж сильне відчуття, як і сором, але її наслідки часто конструктивні, тоді як сором зазвичай є руйнівним. Коли люди просять вибачення, прагнуть загладити провину або змінюють поведінку на кращу, найчастіше їх мотивує провина, а не сором. Під час свого дослідження я виявила, що сором насправді нищить ту частину нас, яка вірить, що ми можемо змінитися і стати кращими

 Щирість — це не вроджена риса, яка або є, або відсутня. Це результат практики — свідомий вибір способу життя.


«Бути не кимось іншим, а собою, у світі, який докладає всіх зусиль, вдень і вночі, аби змусити вас бути ким завгодно, тільки не собою, означає брати участь у найважчій битві, на яку лише здатна людина, і ніколи не припиняти боротися». Битва «за себе справжнього» — це одна з найсміливіших битв, у якій нам доводиться брати участь.

Перфекціонізм — це не те саме, що прагнення проявити себе якнайкраще.

  • Перфекціонізм не має нічого спільного з досягненнями і духовним зростанням.
  • Перфекціонізм — це переконання у тому, що, якщо ми живемо ідеальним життям, бездоганно виглядаємо і досконало поводимося, то можемо звести до мінімуму чи й узагалі уникнути болю від звинувачень, осуду і сорому. Це щит. Перфекціонізм — це двадцятитонний щит, який ми повсюди волочимо із собою, вважаючи, що він захистить нас, хоча насправді це тягар, який заважає нам злетіти.
  • Перфекціонізм — це руйнівна і нав’язлива система переконань, яка підживлює головну думку: «Якщо я ідеально виглядаю, живу ідеальним життям і все роблю бездоганно, то зможу уникнути або звести до мінімуму болюче почуття сорому, осуд і відчуття провини».
  • Перфекціонізм руйнівний уже тому, що нічого ідеального не існує. Перфекціонізм — це недосяжна мета. Окрім того, перфекціоністам важливо радше здаватися ідеальними в очах інших, аніж бути такими насправді. Знову ж таки, це недосяжна мета — неможливо контролювати те, як сприймають тебе інші, скільки б часу й енергії ми не витратили на спроби.
  • Перфекціонізм викликає залежність, бо, стикаючись із соромом, осудом і провиною, ми часто вважаємо, що це сталося через нашу недосконалість. Отож, замість того, аби ставити під сумнів помилкову логіку перфекціонізму, ми вкорінюємося у прагненні жити, виглядати і робити все «правильно».

Не можна припинити порівнювати, лише наказуючи собі зробити те і те. Більшості з нас потрібно постійно нагадувати собі про це. Так легко збочити зі шляху, просто глянувши вбік, щоб подивитися, що роблять інші і чи не випереджують раптом вони нас. Творчість, яка є виразом нашої індивідуальності, допомагає пам’ятати, що наш внесок у цей світ є абсолютно неповторним. А без порівняння такі поняття, як-от «попереду» чи «позаду», «краще» чи «гірше» втрачають будь-який сенс.

ЩО ВАС ЗАЧЕПИЛО НАЙБІЛЬШЕ?

Напишіть в коментарях і ми розглянемо це детальніше.

Долучайтеся у  Спільноту Натхнення, де зможете знайти більше free роздруківок та майстер-класів для розвитку та здійснення мети!

Напиши, якщо тобі відгукнулося

Поділитись

Читайте також

.
Проходь наші майстер-класи!
детальніше
Долучайся до нашої спільноти!
детальніше
Купуй в нашому онлайн-магазині!
детальніше