1
April 9, 2018
Привіт! О як мені сподобалася книга, про яку ми будемо говорити сьогодні. Я не є ні літературним критиком, ні буктюбером, що прочитав мільйон книжок і може розказувати про них годинами. Я просто знаходжу класні книжки і хочу ними поділитися з вами, бо вони відгукуються в мені розумінням і натхненням. Тому в мене на блозі я не публікую “не мої” книжки. Навіщо поширювати те, з чим я не погоджуюся чи не розумію? Ви вже бачили останні огляди?
Як бути усвідомленим або щасливе життя починається з голови>>> або REWORK: хочеться вирвати кожну сторінку і повісити на стіну>>
Якщо коротко, то книга, про яку ми будемо сьогодні говорити, не тільки про біг:) Вона про силу волі і про пошук себе, про осмислення сенсу життя та вироблення свого способу мислення. Так, у Марі інструментом осмислення став біг, а в тебе це може бути що завгодно. Основа: не драматизувати, бути готовим працювати і не забувати відпочивати:) І тут я абсолютно погоджуюся з Марі.
Слова дають ґрунт для думки, думка може дати поштовх до дії, а дія може змінити життя. Власне, книга Never Stop (паперова>>>) Марі Карачиної – це з тих, що змінюють і тебе, і життя. Вона дуже щира, вона дуже правдива, вона без прикрас, вона глибока, вона натхненна, вона спонукає, вона дає свободу і чомусь дає впевненість в тому, що кожен з нас має силу прямо сьогодні піднятися з дивану і почати здійснювати свої мрії. Для цього не потрібно бути ідеальною людиною і не потрібно шукати правильного моменту. Достатньо лише внутрішнього бажання і сили не зупинятися (Never Stop)
Рух лікує. І це не обов’язково повинен бути біг. Рух. Тільки під час руху все починає змінюватись. І всьому можна надати ту форму, якої забажаєте. На щастя, це не просто слова, а реальність. Тож встаньте і робіть @Марі Карачина
〉 Тоді я зрозуміла, що необхідно берегти і розвивати те, що приносить радість і гордість за саму себе.
〉 Я зрозуміла, що біль – тимчасовий. Можливо, саме тоді я зрозуміла, що біг лікує.
〉 Я біг, тому що потрібно було бігти. Я не думав про те, куди це мене може завести (Фільм “Форест Гамп”
〉 Відчуття власної нереалізованості, неможливості знайти те, що би я полюбила, постійно мене гризло і не давало спокою. Тому я змінювала місця роботи, міста і захоплення. Щоб знайти “своє”. Щоб знайти те, від чого горітимуть очі і задля чого не складно буде вставати рано-вранці.
ПРО МОТИВАЦІЮ〉 Багато хто питає: “Як змусити себе займатися спортом регулярно?”, не розуміючи. що первинне формулювання питання помилкове і небезпечне. Якщо на початку шляху вважати, що потрібно себе змушувати, – то краще і не починати…. Якщо ж питання ставити по-іншому: “Як знайти мотивацію для продовження тренувань?”, “Чому так важко зробити звичкою цю активність?”, то уже можна говорити про мою улюблену тему – мотивацію, яка буває позитивною, негативною і нейтральною.
… Які слова зачіпають вас найбільше? “Люби себе такою, якою ти є”, “Прагни досконалості”, “Ніколи не здавайся”, “Вір у себе” або “Не винагороджуй себе їжею, ти не собака”, “Забудь про зал, ти всеодно залишишся товстим”, “Успішні люди не маю складок на животі”?
〉 Так, негативна мотивація може бути значно сильнішою за позитивну, але вона має короткострокову дію. Можливо, вас змусять повірити в те, що без рельєфних м’язів ви невдаха, або в те, що якщо з’їсте цілий банан замість половини, то одразу втратите усі результати, й тому такій слабохарактерній людині не місце серед правильно вмотивованих суперлюдей.
Заохочення ні за що, так як і приниження за кожен провал, – еквівалентні, і швидше призведуть до того, що людина припинить тренуватись, аніж надихнеться кинутись з головою в спорт.
〉 Я вважаю, що мотивація повинна бути нейтральною. Що можна підбадьорювати людину, не нав’язуючи їй свій стиль життя, не розмежовуючи світ на “товстих” і “худих”. Що кожна людина, яка займається спортом, є мотиватором для когось і може допомогти іншим позбутись страхів і стереотипів.
〉 Щоб зрозуміти, чи зможете ви пройти цей шлях, – потрібно встати і робити.
〉 І ось тут найголовніше – відчувати свій організм, прислуховуватись до себе і робити висновки на основі цих відчуттів.
〉 Біг – це не для ніжних красунь і пещених красенів. Це спітніле волосся, бруд на щиколотках, важке дихання, сльози від вітру. Це суха шкіра, червоне обличчя і шмарклі. Це судоми в м’язах після пробудження, судоми такої сили, що, здається, краще прокинутися мертвим. Це зачинити двері кросівкою і продовжити рух, коли весь світ тільки і мріє про те, щоб мати таку пристрасть, якою я живу щодня. Це не бути самотньою навіть на порожній дорозі. А бути чемпіоном, навіть якщо я не беру участі в Олімпійських іграх і на старті забігу стою десь в кінці, затиснута між дідусем в коротких шортах та хлопцем в обтягуючих легінсах. Бути переможцем без медалі і вітальних оплесків на фініші. Біг – це бажання тренуватись і стійко витримувати всі зміни в тілі, ритмі і стилі життя.
〉 Одягати бігові кросівки і, усміхаючись всередині, відкривати двері парадного входу. Бажати доброго ранку дядькові, який підмітає вулицю, що на ній знаходиться мій дім, та чути від нього побажання гарної пробіжки у відповідь. Доброго ранку: тим, хто ще не лягав; тим, хто ще не прокинувся; тим, хто рятував цієї ночі життя; тим, хто стирав підошви на танцполі; тим, хто зі мною в одному ліжку, і тим, хто за 3000 км. Доброго ранку тим, за ким сумую 10 років, і тим, з ким познайомилася 2 дні тому.
〉 Завжди, завжди невдачі – це можливість бути кращим у майбутньому. Що раніш я переживу всі можливі провали, розставання, смерті, розлучення, крах бізнесу, то довше зможу жити. Жити сміливо, впевнено й усміхаючись усім тим дрібним негараздам, які раптом з’являються знову. Бо вже не страшно. Бо я зрозумію, що нічого не втрачаю. Не втрачаю тому, що нічого не маю. У всіх сенсах. Ніщо нікому не належить. Ніхто ні над чим не владний.
〉 Мовчу, коли не хочеться говорити. Сміюся, коли це навіть збиває дихання. Розмовляю, коли у того, хто біжить поряд, закінчуються сили. І, у підсумку, опиняюся на шляху, в кінці якого не буде образ і сліз.
〉 Думаю, що сенс життя в тому, аби бути хороброю, коли наодинці зі собою. Щоб не виправдовуватись, не обманювати себе, не шмагати себе по спині різками. Сенс не обов’язково в тому, що шукати всім відомі гармонію і баланс. А в тому, що кожен із нас сам визначить цей сенс. Чесно зізнається, що найважливіше. Адже важливими мені можуть бути речі, на які інші люди подивились би з острахом і подивом.
〉 Усі намагаються знайти сенс життя, який ніби для всіх однаковий, але якого немає. Є прості і важливі речі. Вдячність, наприклад, якої навчитись не так вже і просто. Необхідно пройти через багато поневірянь і перепон, перш ніж зрозумію, що здобуваю, тільки віддаючи.
Я отримала можливість пізнати себе, а це найкраще, що може трапитися в житті. Без таких уроків я не зрозуміла б необхідність любити і дозволяти любити себе.
P.S. Читай також “Де мої гантелі, або мій тато про фізичні наватаження” тут>>>
Читайте найсвіжіше
Синдром самозванця: “мені просто пощастило” й інша маячня, що блокує наш розвиток
November 15, 2020
Читайте також
