Неперевершений Гілі, або острів мрій

admin
Поділитись

Мрії нізвідки не приходять, а тепер, я знаю точно звідки саме вони родом.

Изображение 3371

Почалося з того, що на одній із мегавечірок на Балі, один бразильський Бруно розповідав про бразильські карнавали, культурні фестивалі в Австралії та серфінгові школи по всьому узбережжю. Прозвучало питання, чи відчувала я коли-небудь енергетику місця.

Він щойно повернувся з острову Гілі і був вражений до глибини душі.

Дослівно : “My soul is free there  and my heart is happy”.

Изображение 3379

Ми подумали, що таким мрійницям як ми))  не можна не відвідати острів мрій – ГІЛІ.

Проте дорога до мрій завжди з перепонами, як і наша. Звісно можна було взяти прямий катер, проте це коштувало, якщо  я не помиляюсь, біля 25 доларів. Та і навіщо нам легкі шляхи?:) І ми вирішили їхати своїм ходом.

Изображение 3382

Якщо підрахувати, ми 6 разів змінювали транспорт: на машині нас завезли в порт на Балі біля 11 вечора. Ми сіли на паром до о. Ломбок і пливли 5  годин вночі. (Наші друзі нас попередили, що спати не можна, бо дуже часто можна втратити свою сумку і гаманець, особливо коли на всьому паромі десь 5 іноземців)), тому ми спали по-черзі і було трохи лячно. Потім в 3-й ночі в порту ми сіли на автобус і доїхали до цетрального міста Ломбоку Матарам. Там, на дуже маленькій і страшній автостанціі ми чекали до 7-ї ранку, поки почнуть їздити автобуси по місту. Ми сиділи коло одного-єдиного “ларьочка” з усіма водіями нічних рейсів, які були дуже задоволені, що можуть говорити з іноземцями, навідмінну від нас. Хвала Богу ми змогли добитись і поспали кілька годин в пустому автобусі. Потім, о 7-йй ранку ми сіли на міський анкорт (маленький автобусик), який нас мав довезти до порту о. Ломбок, проте не довіз і ми ще мусили взяти коней з возом, щоб доїхати до місця, звідки можна пливти на Гілі. Там ми почекали годинку і сіли на грузовий човник.

Звісно описати всі нюанси, як позитивні, так і негативні такого формату подорожі досить важко, але було смішно:))

DSC06296

Всього ми витратили 7 доларів на кожного.

Проте, самі цього не практикуйте, оскільки ми були з індонезійським другом. Якщо поїдуть самі білі дівчатка – це небезпечно)

DSC06290

І, почалася казка.

Насправді, Гілі – це 3 островки, проте ми жили на Гілі Траваган (найнаселеніший). Його можна обійти по колу за 3,5 години.

DSC06301

 Прямо біля човна можна організувати собі житло. Ми жили в маленькому готельчику по 5 доларів за добу.

Із транспорту є тільки ноги), велосипеди і коні. Наслідком є така тиша і такий спокій, що аж дух захоплює.

Є туристи, проте всі такі на релаксі, що посміхаються і вітаються. І це так приємно.

Тераси  кав’ярень на золотистому пляжі,  маленькі хатинки-готельчики, бунгала, пальми, небо і океан – все це якось аж занадто.

Правда! Ми не моги нахвилюватись і просто прийняти цю безмежність.

Изображение 3391
І тепер я розумію Бруно, бо це місце дихає добром і красою, яку вбираєш усіма фібрами і намагаєшся залишити хоч шматочок в серці.

Изображение 3387

Ясно, що описувати, як релаксувати в подібних місцях, я не буду.

Скажу тільки, що якщо тобі буде замало всієї краси навкруги (мені вистачило на 1000%), то там абсолютно нормально  почути на вулицях:  “Do u need little weed” або “magic magic mushrooms”.

Відпочинок на всі смаки)))

DSC06338

В останній день ми вирішити трошки подрайвити і взяли собі подорож на човні навколо інших Гілі островів поснорклити (плавання з маскою і трубкою). Доречі, там можна і дайвити, проте потрібно мати сертифікат.

DSC06436

Під водою було немов відображення краси назовні, тільки з проекцією в інший світ.

Рибки так і стукались в маску)))

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Останній штрих: ми сидимо на пляжі на затінених лежачках. Перед очима  – як листівка: зефірні хмарки, лазурний океан, пустинність… Фреш із авокадо доповнює тропічність моменту, а Прохасько – його довершеність.

Изображение 3375

Проте – це перед очима, а позаду:  реггі кав’ярня, де десяток зататуйованих індонезійців з дредами по пояс все вибивають  такий знайомий ритм і такого  близького Боба Марлі “No woman, No cry”.

Хіба після цього можна хочаби сумніватись, що мрії збуваються і що ми вільні їх збувати.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

 

Напиши, якщо тобі відгукнулося

Поділитись

Читайте також

.
Проходь наші майстер-класи!
детальніше
Долучайся до нашої спільноти!
детальніше
Купуй в нашому онлайн-магазині!
детальніше